Тема уроку:

Етико-філософський сенс центрального конфлікту краси і моралі.

 

Краса — одна з великих  істин світу, як сонячне світло, як весняна пора... Краса — це поза всякими сумнівами. Їй дано божественне право на верховенство (О. Уайльд)                                                           

Бачити, відчувати, виражати – в цьому ціле мистецтво (Е. Гонкур, Ж. Гонкур)

Життя коротке,  мистецтво – вічне (О. Уайльд)

ДОБРОГО ДНЯ, ДІТИ!

свою філософію мистецтва Уайльд виклав у книзі «Задуми», а також у передмові до роману «Портрет Доріана Грея». Він утверджує самоцінність і самодостатність мистецтва. Воно, на думку Уайльда, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами. Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворення, бо воно – вище за життя. Ця думка – наріжний камінь естетики Уайльда, яка являє собою низку парадоксальних суджень. Але чи не найпарадоксальнішим є твердження про те, що не мистецтво наслідує життя, а навпаки: життя наслідує мистецтво

Найвідомішим твором Оскара Уайльда, який приніс йому

всесвітню славу і найповніше відбив його філософські та естетичні погляди, життєве кредо і принципи художньої творчості, став роман "Портрет Доріана Грея". Це єдиний опублікований роман письменникаВперше його було надруковано у 1890 р. в журналі  «Ліппінкоттс мансли мегезін», а пізніше видано окремою книгою у 1891 р. і доповнено особливою передмовою, яка стала маніфестом естетизму.

Актуальні запитання

  • Яке враження справив на Вас роман «Портрет Доріана Грея»?
  • Чи можна вважати роман  аморальним?
  • Ваше ставленая до головного героя та конфлікту романа
  • Чи вважаєте Ви роман актуальним?

Мистецтво є відображенням життя суспільства, відображенням часу, світогляду певного прошарку в цілому і автора твору особисто. Не треба звертатися до рентгеноскопії, щоб визначити століття, коли було написане те або інше полотно, — достатньо на нього подивитися. Споруди і пейзажі, костюми і пози, зачіски і вираз обличчя можуть багато чого розповісти нам про своє століття, країну, навколишній світ митця. Застигає ціла доба у бронзі чи мармурі. Відбиток душі часу, душі нації можна почути у рядках літературних творів та музиці.
Ви скажете: а як же \"вічні\" твори, які ми сприймаємо як сучасні у всі часи, які стали надбанням усього людства, справжньою скарбницею душі? Це твори, в основі яких вічні істини, вічні людські цінності й закони життя.
Людину завжди вабило питання про співвідношення краси зовнішньої та краси внутрішньої, тобто краси й моралі. Хвилює це питання й Оскара Уайльда, автора твору \"Портрет Доріана Грея\". Письменник роздумує: а чи тільки твір є відбитком своєї доби, світогляду, навіть настрою митця, актора під час його створення, чи немає тут зворотного зв'язку?
Дійсно, провінційна, малоосвічена дівчина, актриса маленького театрику Сибілла Вейн, граючи ролі у великих шекспірівських трагедіях, сама здіймалася до тих висот, ставала героїнею і, продовжуючи жити у своїй уяві у вигаданому нею самою світі, була прекрасною, досконалою, привертала погляди й серця навіть суворих, вимогливих критиків. А коли вона, уперше закохавшись, вирішила повернутися до реального життя, бути сама собою, ми побачили звичайну дівчину, навіть посередність. Може, Сибілла ще не встигла до кінця пройнятися високим духом мистецтва, щоб утриматися на тій ноті, щоб зробити свою власну долю цікавою, але кінець її короткого життя став по-шекспірівськи трагічним.
Ще одне питання ставить автор: чи не може витвір (портрет, літературний образ) впливати на сам суб'єкт зображення? Звичайно, тут логічна відповідь \"так\", але є два варіанти людської поведінки: людина, яку підняли в очах суспільства, намагається триматися цього рівня і навіть стати кращою, і та, яка вважає, що її зображення є своєрідним захистом, покровителем, дозволяє деякі дурні вчинки...
У сюжеті Оскара Уайльда — фантастичне припущення: намальований на портреті \"чарівний принц\" Доріан Грей гаряче благає, щоб його обличчя назавжди залишилося таким самим молодим і красивим, як на портреті. І дійсно, його обличчя протягом усього життя залишається незмінним, начебто його роки минули, не залишивши відбитку пережитого і гидотних, підступних вчинків, зате змінюється портрет. Картина — немов матеріалізована душа Доріана Грея: на ній злостлива жорстока посмішка, і розпусні зморшки, і кров на руці вбивці, і навіть лицемірний вираз обличчя, коли Доріан хоче окремим порядним вчинком відкупитися від долі.
Якщо спочатку герой хоче попрохати долю розірвати той чарівний зв'язок між ним та портретом, то потім він радіє, що ніхто не бачить змін, що відбуваються в ньому, що його обличчя, мов маска, ховає його роз'їдену пороком душу. Але, мабуть, є ще щось, окрім поверхового погляду на людину, якісь хвилі, що вказують на її вдачу: тільки брата Сибілли, не знайомого ні з Доріаном особисто, ні з цим прошарком суспільства у цілому, можна ввести в оману юним, чистим обличчям, а давні знайомі Доріана просто відвертаються від нього.
Перший відчує ці зміни автор портрета і прийде до Доріана за роз'ясненнями. \"Жахливе обличчя зухвало посміхалося йому з полотна. У виразі цього обличчя було щось, що обурювало душу, сповнюючи її гидотою...\" Але кожна людина, на думку автора, ще має змогу повернути краще у собі. \"Як не жахливі були зміни, вони не зовсім знищили його чарівну красу. У поріділому волоссі ще блищало золото, губи були, як і раніше, червоні. Осоловілі очі зберегли свою чудову блакить, і не зовсім ще зникли шляхетні риси тонкого носа і стрункої шиї...\" Треба тільки дуже хотіти змінити себе — не для зовнішнього погляду, не для того, щоб уникнути потім кари, а щоб очистити душу.
\"Молітесь, Доріане, молітесь! Не введи нас у спокусу... Очисти нас від гидоти...\" — закликає художник, намагаючись врятувати свій витвір, свій ідеал, втіленням якого став портрет. Автор не випадково \"знімає\" усі зовнішні знаряддя покарання Доріана, ховає усі докази проти нього, бо людина повинна очистити власну душу сама. Тому й доводить він свого героя до розуміння, якою повинна бути молитва: не \"Прости нам гріхи наші\", а \"Покарай нас за беззаконія наші\".
Не варто розбивати дзеркало, коли ти не задоволений власним обличчям, — треба змінити обличчя. Портрет настільки зрісся із самим Доріаном, що став його суттю, і, знищуючи його, герой вбиває самого себе. Справжнє обличчя з портрета переходить на Доріана, а портрет, як посмішка долі, як застереження іншим, залишається таким, як його було написано.

Цікаві факти.

  • Роман екранізовано  більш ніж 15 разів
  • Роман було написано за три тижні
  • Ні один із пороків Доріана Грея, окрім вживання опіуму, чітко не названий. Сам Уайльд говорив, що кожен вбачає в його герої власні пороки і гріхи
  • Існує хвороба «синдром Доріана Грея» - культ молодості, страх перед фізичним старінням
  • Серед неологізмів, введених Дугласом Коуплендом в романі «Покоління Х», є такай: Доріан-грейство (бажання приховати ознаки старіння тіла).

Роман «Портрет Доріана Грея» як пам’ятка декадентської доби. Декадентство (від фр. decadence – занепад) – загальна назва кризових явищ в європейській літературі, мистецтві, культурі різних часів. Сам термін виник у Франції і вперше був застосований щодо художніх тенденцій другої половини ХІХ – поч.. ХХ ст.. Характерні риси декадансу:

  • неприйняття дійсності періоду «кінця століття» як чогось ницого, відразливого
  • розуміння мистецтва як творчості духу, самовияву вільного митця
  • відстоювання права митця на індивідуалізм, аморальність, естетство й естетизацію потворного, магію, єресь тощо
  • звільнення мистецтва від соціальних і моральних зобов’язань, сповідування теорії «мистецтва для мистецтва», увага до естетичної проблематики творів, підкреслення її самоцінності
  • прагнення дослідити й відтворити засобами художнього слова непізнаний «безмежний світ» підсвідомого, «таємні кутки» і глибини людського духу, джерела інтуїції, її природи

примат форми над змістом, зосередження уваги митця на винаходженні нових засобів художньої мови, зокрема в галузі риморитміки

 

Ознаки декадентського твору

Особливості роману «Портрет Доріана Грея»

  • неприйняття дійсності «кінця століття»

роман відображує Уайльдівський естетизм, який був викликом Вікторіанській епосі 

  • розуміння мистецтва як творчості духу, самовияву митця

образ Безіла втілює ідею служіння мистецтву, завдання якого – створювати Красу

  • відстоювання права митця на індивідуалізм, аморальність, естетство й естетизацію потворного, магію

Доріан у гонитві за насолодою пізнає всілякі гріхи, вчиняє злочини, розтліває власну душу – і все це фантастичним чином відбивається на його портреті 

  • прагнення дослідити й відтворити засобами художнього слова непізнаний «безмежний світ» підсвідомого, «таємні кутки» і глибини людського духу, джерела інтуїції, її природи

лорд Генрі прагне вивчати психологію людей, досліджувати життя і пристрасті, проводити «вівісекцію» себе й інших; Доріан для нього – об’єкт вивчення і спостереження, результат експерименту; в романі зображено роздвоєння особистості Доріана, потайне життя його душі  

  • звільнення мистецтва від соціальних і моральних зобов’язань, сповідування теорії «мистецтва для мистецтва», увага до естетичної проблематики творів, підкреслення її самоцінності

головний конфлікт твору – краса і мораль, він пов’язаний з іншими: життя і мистецтво, мистецтво і мораль; Безіл, створюючи портрет, стає на позиції «чистого мистецтва» і тому йому вдається створити шедевр